У спільноті сайту «Православні нечуючі України» в рамках організації місіонерського, духовно-просвітницького фестивалю православної нечуючої молоді “Первомайські зустрічі – 2016” триває надзвичайно цікавий та душекорисний діалог, у якому священики-місіонери, серед нечуючої пастви учасники фестивалю мають нагоду висловити свої підтверджені досвідом думки та поділитися власними напрацюваннями у сфері залучення глухих до церковного життя, підвищення їхнього духовного стану тощо. Сьогодні у нашому віртуальному просторі відкриває свій погляд на це особливе служіння священик Андрій Бобрик (м. Кіровоград). 
– Отче, на сьогоднішній день ви маєте неабиякий досвід спілкування із нечуючою паствою, «особливий» склад вашого приходу зростає у кількості. Скажіть, чи маєте ви власні ноу-хау щодо налагодження контакту з глухими? Можливо, існують якісь важливі моменти на початку спілкування з ними?
– Священику-місіонеру, який розпочинає служіння серед нечуючих людей, надзвичайно важливо підготувати план спілкування протягом своєї зустрічі з паствою. Беручи до уваги те, що слухачі люди особливі, йому потрібен певний підхід до проповіді. Особисто я намагаюсь завжди готувати свою лекцію у вигляді слайд-шоу, оскільки нечуючі люди сприймають інформацію лише зором і серцем. Також я постійно шукаю короткі відеосюжети із субтитрами. Підкреслю, що коли присутній план бесіди, то лекція проходить конструктивно, поетапно розкриваючи суть обраної теми. Коли ж священик приходить недостатньо підготовленим, сприйняття інформації прихожанами може бути мінімальним. Готуватися до бесіди потрібно ретельно, адже більшість нечуючих людей самостійно читати Священне Писання не можуть.
– У чому ви вбачаєте ресурс спілкування з нечуючими? Як вам вдається підібрати слова (чи то пак жести), які торкаються їхніх сердець?
– Дуже важливо, щоб наше проповідницьке слово було побудоване на основі Нового Завіту. Адже з наших вуст люди будуть дізнаватися про Ісуса Христа. Ще один надзвичайно важливий момент місіонерства серед нечуючих – це добрі справи. Прояви людяності й милосердя сприяють тому, що паства починає поважати священика і сприймати його. Як варіант, можна організувати для людей якусь цікаву екскурсійну поїздку чи похід у театр, музей, цирк; ще можна висловити свою увагу, зробивши кожному невеликий подарунок і т.п. Саме такі добрі справи й стануть першим кроком на шляху зближення вас із общиною нечуючих, люди повірять вам, і ви станете їхніми.
– Чи існують принципові відмінності між сприйняттям проповіді чуючими та глухими прихожанами? У чому на ваш погляд можуть бути складності для «новоспеченого» місіонера серед глухої пастви?
– Звичайно, рівень духовно-інтелектуального розвитку нечуючих людей відрізняється від людей із повноцінним слухом, і тому пояснення євангельських істин відбувається методично за схемою, наближеною до дитячих прийомів. Але це ні в якому разі не можна вважати складністю: Бог відкривається кожному в міру його духовних сил сприйняття. Спасаються не досконалі (тому що їх немає), а ті, що йдуть назустріч Богу. Головною нашою метою і є повернути обличчям до Творця людей із вадами слуху. А решту вже зробить Господь за словами апостола Павла: «Я посадив, Аполлос поливав, Бог же зростив, тому і той, хто садить, і хто поливає, є ніщо, а все Бог, який плекає і зрощує» (1 Кор. 3:4). Першими кроками воцерковлення нечуючих людей є поступове розкриття духовного змісту Літургії. Євхаристична служба для них повинна стати подібною до читання Євангелія. Дуже важливо щоразу заглиблюватись у слова молитов і символи Літургії. Завдяки уважному ставленні до богослужіння особливі віряни мають по-новому дивитись на історію Ісуса Христа з момента його народження до хресної смерті та Воскресіння. Вважаю, що саме у Літургії треба поєднати молитву із вивченням Слова Божого.
– Воцерковлення людини неможливе без сповіді. Як організувати сповідь для нечуючих?
– Що стосується таїнства сповіді, то організувати його можна як індивідуально (якщо людина може записати свої провини або якщо священик знає жести), так і загально: у древній Церкві така сповідь практикувалася. Як це реалізувати? Дуже просто! Священик перед Євангелієм і хрестом збирає людей і за допомогою жестів пояснює, що таке покаяння. Покаяння – це не звіт про свої вчинки, як часто вважають православні. Покаяння – це життєвий процес виправлення, відчуття духовної спокути; сповідь є саме тим таїнством, у якому людина налаштовується на спокутний дух, щоб після причастя принести плоди переміни. Завдання священика перед Євангелієм і хрестом розповісти нечуючим людям про гріхи, які бувають проти Бога, проти людини, проти сім’ї та проти себе. Після цього сказати, що підійшовши до аналоя під єпітрахіль священика, вони повинні про себе дати обіцянку Богу виправлення свого життя, адже батюшка читатиме над ними надзвичайно важливу для християнина молитву. А далі, на запричасному, пояснити їм суть Тайної Вечері та духовні наслідки після поєднання з Богом. Такий мій погляд. Дякую за бесіду!
Прот. Андрій Бобрик є надзвичайно харизматичним та енергійним кліриком Української православної церкви. Він з ентузіазмом прийняв запрошення взяти участь у “Первомайських зустрічах” і радо приєднається до священницького кола протягом запланованих у програмі фестивалю бесідах на духовну тематику.
Автор О.Полякова